Прага зберігає в брукові своїх вуличок відлуння української історії, а сучасні чеські міста — Прага, Брно, Острава, Пльзень — наповнені українською мовою, запахом домашніх страв і історіями про новий початок. Сьогодні громадяни України утворюють найбільшу іноземну спільноту в Чеській Республіці. Станом на середину 2025 року їхня кількість перевищувала 580 тисяч осіб — понад половину всіх іноземців у країні.
Багато хто прибув після повномасштабного вторгнення 2022 року під тимчасовим захистом, інші — ще в попередні десятиліття як трудові мігранти. Ця присутність не просто цифра в статистиці. Вона — жива тканина, що поєднує дві слов’янські культури, де схожість мов і менталітету стає містком, а відмінності — простором для взаємного збагачення.
Історичний фундамент української присутності в Чехії сягає глибше, ніж здається на перший погляд. Ще до 1917 року сюди приїжджали студенти та інтелектуали — навчатися в Карловому університеті чи Гірничому інституті в Пржибрамі. Серед них — видатні науковці Іван Пулюй та Іван Горбачевський, які не лише здобували знання, а й залишали слід у чеській науці. Пулюй, зокрема, працював ректором Німецької вищої технічної школи в Празі, а Горбачевський — ректором Карлового університету.
Справжній розквіт української громади припав на міжвоєнний період. Після поразки українських визвольних змагань Прага за підтримки президента Томаша Гарріга Масарика стала одним із головних центрів політичної, наукової та культурної еміграції в Європі. Тут 1921 року відкрився Український Вільний Університет (перенесений з Відня), діяла Українська господарська академія в Подєбрадах, Український високий педагогічний інститут імені Драгоманова, студія пластичного мистецтва. Виходили газети, журнали, діяли видавництва.
Літератори Євген Маланюк, Юрій Дараган, Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Юрій Клен творили тут свою поезію та прозу. Це був час, коли українська думка вільно пульсувала в самому центрі Європи. Друга світова війна та подальша радянська присутність у Чехословаччині перервали цей розвиток. Багато установ ліквідували, діячів репресували або змусили емігрувати далі.
Після 1989 року, з Оксамитовою революцією, українське життя почало відроджуватися. А з 1990-х сюди поїхали вже сотні тисяч трудових мігрантів — на будівництво, у промисловість, на сезонні роботи. До 2022 року в країні постійно проживало близько 165–200 тисяч громадян України.
Повномасштабна війна змінила все. Чехія однією з перших в ЄС активувала механізм тимчасового захисту. За даними офіційної статистики, з 2022 року тут видали понад 650 тисяч таких дозволів. Станом на 2025–2026 роки загальна кількість українців з різними формами легального перебування сягала 580–594 тисяч осіб. Це більше, ніж у багатьох значно більших країнах ЄС у перерахунку на душу населення.
Частина людей уже отримала постійний дозвіл на проживання або навіть громадянство. Інші продовжують жити за правилами тимчасового захисту, який продовжували до березня 2026 року, а в деяких випадках розглядають подальше продовження. Чеське статистичне управління фіксує, що саме українці забезпечують значну частину позитивного міграційного сальдо країни — у 2025 році чистий приріст населення за рахунок українців склав понад 23 тисячі осіб.
Географія української присутності чітка. Найбільше людей осіло в Празі та Центральночеському краї — тут зосереджені робочі місця в будівництві, логістиці, послугах та IT. Брно приваблює освічених фахівців завдяки університетам і технологічним компаніям. У промислових регіонах — Острава, Пльзень, Хомутов — багато українців працює на заводах та у виробництві. Менші міста та містечка пропонують спокійніше життя і часто нижчі ціни на житло, хоча й менший вибір вакансій.
Українці в Чехії — це не однорідна маса. Тут є і кваліфіковані лікарі, інженери, вчителі, програмісти, і люди, які на початку змушені були погоджуватися на простішу роботу. Рівень зайнятості серед біженців високий — за різними оцінками, понад 70–80 % працездатних знайшли роботу.
Середня зарплата в Чехії 2025–2026 року коливалася навколо 47–50 тисяч крон брутто (близько 1900–2000 євро). Українці на старті часто отримували менше — близько 34–38 тисяч крон, особливо в перші місяці. З часом, після опанування мови та нострифікації дипломів, багато хто виходить на рівень чеських колег або навіть вище.
Популярні галузі — будівництво (де українці традиційно сильні), автомобілебудування та машинобудування, логістика та склади, охорона здоров’я (медсестри, доглядальниці), HoReCa, а також IT та креативні індустрії для тих, хто володіє англійською та чеською. Роботодавці цінують українців за дисциплінованість, швидке навчання та готовність працювати.
Чеська влада неодноразово відзначала, що українці не просто «займають робочі місця», а заповнюють дефіцит кадрів у ключових секторах економіки. За деякими оцінками, українські працівники приносять до державного бюджету більше, ніж отримують у вигляді допомоги.
Інтеграція — це не швидкий спринт, а марафон з перешкодами. Чеська мова, хоч і слов’янська, має суттєві відмінності у граматиці, лексиці та вимові. Багато українців відзначають, що перші місяці спілкування даються важко, але вже через пів року активного спілкування та курсів рівень достатній для роботи та побуту.
Держава та громадські організації пропонують безкоштовні або субсидовані курси чеської. Діти українців масово ходять до звичайних чеських шкіл. У Празі на початок 2025 року навчалося понад 8,6 тисяч українських школярів. Деякі школи зіткнулися з перевантаженням, але загалом система справляється. Багато дітей швидко опановують мову і навіть стають посередниками між батьками та чеським середовищем.
Медичне обслуговування доступне, хоча на початку багато хто скаржився на мовний бар’єр у лікарнях. Житло — одна з найбільших проблем, особливо в Празі та Брно, де ціни на оренду високі. Багато родин спочатку жили в гуманітарних центрах або колективних помешканнях, потім переходили на приватну оренду.
У менших містах і містечках житло доступніше, а ритм життя спокійніший. Українські родини часто відзначають високу якість чеських дитячих садків, шкіл та медичних послуг як один із головних плюсів перебування.
Культурне життя української громади в Чехії насичене. Діють десятки громадських організацій — від «Берегині» та «Української ініціативи в Чеській Республіці» до «Українського культурно-освітнього центру «Крок» у Празі та аналогічних центрів у Брно.
Працюють суботні українські школи, де діти вивчають рідну мову, літературу, історію та традиції. Греко-католицькі та православні церкви в Празі, Брно, Ліберці та інших містах збирають громади не лише на богослужіння, а й на спільні заходи.
Щороку в Празі проходять фестивалі української культури, концерти, виставки, ярмарки. Українські магазини та ресторани з’явилися в багатьох районах — борщ, вареники та налисники стали звичними поруч із кнедликами та гуляшем. Це не просто ностальгія. Це спосіб зберегти ідентичність і водночас поділитися нею з чехами, багато з яких з цікавістю відкривають для себе українську культуру.
Цікаві факти про українців у Чехії
- У 1920-х роках Прага була одним із найважливіших центрів української політичної та культурної еміграції в Європі — тут діяв Український Вільний Університет та інші інституції.
- Українці становлять понад 53 % усіх іноземців у Чеській Республіці (станом на 2025 рік).
- На піку кризи 2022–2023 років Чехія прийняла найбільшу кількість українських біженців у ЄС у перерахунку на душу населення.
- Видатні українські науковці — Іван Пулюй та Іван Горбачевський — у свій час обіймали посади ректорів чеських вишів і зробили вагомий внесок у розвиток місцевої науки.
- Багато українських дітей у чеських школах швидко опановують мову і часто показують високі результати в навчанні, стаючи «культурними посередниками» для своїх родин.
- Українські працівники традиційно сильні в будівництві, машинобудуванні та логістиці — галузях, де Чехія відчуває постійний дефіцит кадрів.
- Громадські організації та суботні школи («Ерудит», «Крок» та інші) допомагають тисячам дітей зберігати українську мову та культуру паралельно з повноцінною інтеграцією в чеське суспільство.
Попри всі успіхи, 2025–2026 роки принесли нові виклики. Чеське суспільство, яке спочатку продемонструвало високу солідарність, поступово втомлюється від тривалої кризи. Політичні дискусії щодо подальшого продовження тимчасового захисту, можливих обмежень для окремих категорій та переходу до більш жорсткої інтеграційної політики точаться постійно.
Деякі українці зіштовхуються з труднощами при нострифікації дипломів, особливо медики та педагоги. Бюрократія, мовний бар’єр на старті та висока вартість життя у великих містах досі залишаються реальними перешкодами. Водночас дедалі більше людей обирають довгостроковий шлях: вивчають чеську на високому рівні, отримують постійний дозвіл на проживання, купують житло, відкривають власний бізнес.
Українці в Чехії — це вже не лише «біженці» чи «трудові мігранти». Це частина чеського суспільства, яка формує його сьогодні і впливатиме на нього завтра. Вони будують мости — між минулим і майбутнім, між Україною та Європою, між власною ідентичністю та новим домом.
Хтось планує повернутися, коли дозволять обставини. Хтось уже бачить своє майбутнє та майбутнє своїх дітей саме тут, у Чехії. А хтось живе між двома світами, зберігаючи міцні зв’язки з Батьківщиною і водночас вкладаючи сили в нову країну.
Ця історія триває. І в тому, як вона розвивається, відображається не лише доля однієї громади, а й ширші процеси європейської солідарності, інтеграції та людської стійкості в непрості часи.
