Бої за гору Маківка відбулися з 29 квітня по 4 травня 1915 року в Карпатських горах на території сучасної Львівщини. У ці дні підрозділи Українських січових стрільців у складі австро-угорської 55-ї піхотної дивізії вели запеклу позиційну оборону стратегічно важливої висоти проти значно переважаючих сил російської 78-ї піхотної дивізії генерала Володимира Альфтана.
Гора Маківка (висота 958 метрів) у Верховинських Бескидах стала одним із ключових пунктів у боротьбі за контроль над карпатськими перевалами та селом Козьова. Хоча росіянам вдалося тактично захопити вершину на завершальному етапі, ці бої коштували їм тисяч жертв і зірвали плани швидкого прориву на угорську рівнину.
Карпатська кампанія Першої світової війни
Після успішного наступу російських військ у Галичині восени 1914 року фронт стабілізувався вздовж Карпат. Російське командування планувало прорватися через гірські перевали на угорську рівнину, щоб вивести Австро-Угорщину з війни. Австро-угорські частини, зокрема корпус генерала Петера Гофмана, тримали оборону на важливих висотах.
Гора Маківка опинилася в епіцентрі цих подій через своє домінуюче положення. З її вершин відкривався огляд на кілька долин і підходи до села Козьова. Російські частини 78-ї дивізії отримали наказ будь-якою ціною оволодіти цією позицією. Австрійське командування, своєю чергою, розуміло: втрата Маківки може відкрити ворогу шлях углиб Карпат.
Весна 1915 року в горах виявилася суворою. Сніг ще не повністю зійшов на північних схилах, а дощі перетворювали ґрунт на липку багнюку. Солдати обох сторін мусили не лише воювати, а й виживати в умовах обмеженого постачання та постійної загрози обвалів і обстрілів.
Українські січові стрільці: шлях до карпатських позицій
Українські січові стрільці сформувалися як добровольчий легіон у серпні 1914 року з ініціативи українських організацій Галичини. Більшість бійців — це молоді люди з інтелігенції, студентів, селян і робітників, які прагнули не лише захищати імперію, а й здобути бойовий досвід для майбутньої боротьби за українську державність.
До весни 1915 року легіон пройшов навчання і був відправлений на фронт. У березні частини прибули в район Тухлі та Грабівців. Сотні 1-го куреня під командуванням отамана Григорія Коссака та 2-го куреня під керівництвом сотника Василя Дідушка зайняли позиції на Маківці та сусідніх висотах. Разом із іншими підрозділами 130-ї бригади (командир — полковник Йосип Вітошинський) вони готували оборону: рили окопи, встановлювали колючий дріт, закладали фугаси.
Українські вояки вирізнялися високою дисципліною та мотивацією. Багато з них уже мали досвід громадської діяльності в українських товариствах. Це додавало їм внутрішньої сили, якої бракувало втомленим регулярним частинам.
Чому саме Маківка стала полем жорстоких боїв
Гора складалася з трьох вершин — північно-західної, центральної та східної. Центральна (958 м) мала найкращий огляд і прострілювала підходи до Козьової. Росіяни хотіли оволодіти нею, щоб продовжити наступ на Стрийському напрямку. Австро-угорське командування розглядало Маківку як опорний пункт, який стримує весь фланг.
Місцевість сильно ускладнювала атаки. Круті схили, густі ліси та яри дозволяли захисникам створювати зони вогню, де наступаючий противник потрапляв під перехресний обстріл. Російські частини, незважаючи на чисельну перевагу, змушені були наступати вузькими напрямками, що робило їх уразливими для контратак.
Хронологія боїв: три запеклі штурми
Бої почалися в ніч з 28 на 29 квітня 1915 року. Російські частини 309-го Овруцького полку та інших підрозділів 78-ї дивізії пішли в перший штурм. Вони атакували з півночі, сходу та півдня одночасно. Українські стрільці та австрійські частини відбили атаку контратакою. Перший натиск захлинувся з великими втратами для росіян.
Наступного дня та в ніч на 1 травня відбувся другий штурм. Росіяни залучили додаткові сили — до 1200 бійців Овруцького полку та 500 з Каспійського. Їм вдалося прорвати першу лінію дротяних загороджень і захопити частину окопів. Однак контратакою стрільців 1-го та 2-го куренів росіян знову відкинули. Бій перейшов у рукопашну на окремих ділянках.
Найзапекліший, третій штурм тривав 3–4 травня. Російське командування кинуло в бій усі доступні резерви. Після тривалого артилерійського обстрілу та використання вогнеметів у деяких місцях росіянам вдалося витіснити захисників з вершини. Проте ціна перемоги виявилася катастрофічною — тільки за останній штурм російські полки втратили близько 3000 вбитими та пораненими. Овруцький та Каспійський полки були фактично знекровлені.
Українські січові стрільці трималися до останнього. Їхні контратакування двічі повертали ініціативу оборонцям. Після втрати вершини 4 травня бої на цій ділянці поступово затихли.
Мужність січовиків та визнання командування
Австрійське командування 55-ї піхотної дивізії високо оцінило дії українських вояків. У офіційному звіті зазначалося, що «Українські Стрільці двічі вирішили бій у нашу користь». Командування підкреслювало, що стрільці можуть «гордо дивитися на свої подвиги», а їхні дії стануть «золотим лавровим листком в історії їхнього народу».
Особливо відзначилися сотні куренів Григорія Коссака та Василя Дідушка. Полковник Йосип Вітошинський, сам українець за походженням, керував бригадою, до складу якої входили січовики. Гауптман Дрозд, комендант позицій на горі, отримав нагороду за вміле керівництво обороною.
Молоді добровольці демонстрували не лише мужність, а й тактичну кмітливість. Вони вміло використовували рельєф, влаштовували засідки та швидко реагували на прориви. Це було перше серйозне бойове випробування легіону, яке показало його боєздатність.
Втрати сторін та стратегічні наслідки
Українські січові стрільці втратили близько 42 вбитими, 76 пораненими та 35 полоненими. Російські втрати за весь період боїв оцінюються в кілька тисяч осіб. Тільки під час останнього штурму вони сягнули приблизно 3000 вбитими та пораненими.
Тактично росіяни досягли мети — захопили вершину. Однак стратегічно їхній наступ захлинувся. Величезні втрати підірвали наступальний потенціал 78-ї дивізії. Уже 13 травня російські частини без бою залишили Маківку і відійшли.
Бої на Маківці відбулися майже одночасно з початком Горлицького прориву (2 травня 1915 року). Оборона висоти виграла час для зосередження австро-німецьких сил, які пізніше завдали росіянам нищівного удару на іншій ділянці фронту. Таким чином, жертви на Маківці не були марними.
Спадщина бою за гору Маківка
Сьогодні гора Маківка — це місце пам’яті та вшанування. На схилах збереглося військове кладовище, відновлене наприкінці 1990-х років. Там встановлено близько 50 індивідуальних хрестів та пам’ятник загиблим. У 1930-х роках українська молодь організовувала масові походи на Маківку, щоб вшанувати героїв.
Бій за гору Маківка став символом мужності та самовідданості Українських січових стрільців. Він показав, що українські національні частини здатні ефективно діяти навіть у складі чужої армії. Багато учасників тих подій пізніше стали видатними діячами українського визвольного руху.
Цей епізод Першої світової війни досі надихає дослідників та зберігається в історичній пам’яті України як приклад того, як невелика група мотивованих вояків може вплинути на хід значно більших подій.
Цікаві факти про бій за гору Маківка
- Австрійське командування 55-ї дивізії у звіті прямо заявило, що українські стрільці «двічі вирішили бій у нашу користь» і назвало їхні подвиги «золотим лавровим листком в історії їхнього народу».
- Українські січові стрільці на Маківці становили лише частину оборонців, але саме їхні контратакування двічі повертали ситуацію на користь австро-угорських військ.
- Після боїв росіяни утримували вершину лише дев’ять днів і 13 травня 1915 року залишили її без єдиного пострілу — їхні полки були надто знекровлені.
- На горі Маківка (біля сучасного Славського Сколівського району Львівщини) сьогодні діє відновлене військове кладовище з 50 індивідуальними хрестами та центральним пам’ятником.
- Бій став першим великим бойовим випробуванням легіону Українських січових стрільців і значно підвищив авторитет українських частин в очах австрійського командування.
- Стратегічно оборона Маківки допомогла виграти час для Горлицького прориву, який кардинально змінив ситуацію на всьому Східному фронті навесні 1915 року.
Бої за гору Маківка залишаються яскравим прикладом того, як локальна, здавалося б, сутичка на гірській висоті здатна вплинути на долю цілих фронтів і народів. Сьогодні це місце приваблює не лише туристів, а й тих, хто цікавиться військовою історією України та героїзмом її вояків у найскладніші часи.
