На вулиці Драгоманова у Львові стоїть будівля, яка вже понад чотири століття зберігає знання, переживши імперії, війни та пожежі. Це Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка — найстаріша з нині діючих бібліотек України. Заснована 1608 року як книгозбірня єзуїтського колегіуму, вона продовжує працювати, видавати книги читачам і поповнювати фонди навіть у 2026 році. Її вік перевищує 417 років, а фонди налічують понад три мільйони томів, серед яких рідкісні інкунабули, рукописи XIII століття та унікальні колекції, що пережили пограбування й евакуації.
Багато хто плутає її з легендарною бібліотекою Ярослава Мудрого, згаданою в «Повісті минулих літ» під 1037 роком у Софійському соборі Києва. Та книгозбірня Київської Русі, ймовірно, зникла після монгольської навали 1240 року або раніше — її сліди губляться після 1054-го. Вона залишилася символом, а не фізичною установою. Натомість львівська бібліотека — реальна, доступна й активно функціонує, зберігаючи зв’язок між минулим і сьогоденням через запах старого паперу, потріскані палітурки та історії, закарбовані на полях книг.
Єзуїтське коріння: як усе починалося 1608 року
У 1608 році у Львові, що тоді належав до Речі Посполитої, єзуїти відкрили колегіум — школу для підготовки священиків і освічених мирян. Бібліотека стала невід’ємною частиною навчального процесу згідно з уставом «Ratio Studiorum». Книги тут не просто зберігали — їх читали, коментували, переписували. На кінець XVII століття фонд уже налічував близько десяти тисяч томів, а серед відвідувачів, за переказами, міг бути молодий Богдан Хмельницький, який навчався в колегіумі.
Єзуїти збирали не лише богослов’я, а й класику, науку, філософію. Бібліотека професорів риторики, філософії та навіть аптеки колегіуму працювали паралельно. Це була система, де знання циркулювали між поколіннями студентів. Коли 1773 року папа Климент XIV розпустив орден єзуїтів, фонди не розпорошилися — вони лягли в основу нової університетської бібліотеки, яку австрійська влада створила 1784 року.
Перехід під австрійську корону приніс нові правила. Бібліотека отримала статус державного депозитарію: сюди стікалися книги з ліквідованих монастирів — аж 147 закладів у 1784–1786 роках передали свої скарби. Серед них — 620 інкунабул, найдавніших друкованих книг Європи. Одна з них, «Postilla» Ніколауса де Ліра 1472 року, досі зберігається в фондах і вважається однією з найстаріших у колекції.
Вогонь, меч і відродження: випробування XVIII–XIX століть
1704 року шведські війська під час Північної війни пограбували Львів і бібліотеку. 1734-го сталася пожежа. Але найтяжчий удар припав на 1848 рік — під час «весни народів» пожежа знищила значну частину фондів. З майже дев’ятисот інкунабул уціліло лише двісті п’ять. Врятовані книги тимчасово зберігали в ратуші, а з 1852 року — у новому приміщенні на вулиці Святого Миколая (нині Грушевського).
Попри втрати, бібліотека відроджувалася. З 1807 року вона отримувала обов’язковий примірник усіх періодичних видань імперії — це зробило її фонд періодики найбільшим в Україні на той час. У XIX столітті фонди поповнювалися приватними дарами, купівлями та обмінами. Директор Францішек Стронський активно закуповував рідкісні видання. До 1850-х бібліотека вже мала понад п’ятдесят тисяч книг, гравюри, монети та дипломи.
У 1905 році відкрили нову будівлю на Драгоманова, 5 — спеціально спроєктовану книгозбірню з місткістю пів мільйона томів. Архітектура в стилі неокласицизму з елементами модерну досі вражає: високі стелі, дерев’яні полиці, вітражі. Саме тут у 1920-х фонди сягнули 310 тисяч одиниць, включаючи 216 інкунабул і понад тисячу рукописів різними мовами.
Друга світова та повоєнне відродження
Під час німецької окупації 1943 року нацисти вивезли до Кракова більшість інкунабул — з 336 залишилося лише 40 назв у 43 томах. Після війни частина повернулася, а 1958 року дві інкунабули навіть обміняли на бібліотеку Саратовського університету. Радянський період приніс нові виклики: цензуру, ідеологічний контроль, але й систематичне поповнення фондів. У 2008 році, до 400-річчя, Кабінет Міністрів України включив фонд рукописних, стародрукованих та рідкісних книг до Державного реєстру наукових об’єктів національного надбання.
Сьогодні бібліотека — це не музей, а живий організм. У 2025–2026 роках вона продовжує отримувати нові видання, організовує екскурсії для студентів, презентації книг і доступ до електронних ресурсів. Читальні зали на Драгоманова, 5 працюють за графіком, а загальний фонд перевищує три мільйони одиниць зберігання.
Скарби, які не купити за гроші: унікальні колекції
Відділ рукописних, стародрукованих та рідкісних книг імені Ф. П. Максименка — серце бібліотеки. Тут зберігається 119 933 одиниці (станом на останні дані). Найстаріші рукописи датуються XIII століттям. Інкунабули — 49 примірників, один з найбільших зборів в Україні. Палеотипи (1501–1550), стародруки до 1825 року, колекція картографії з 1511 року, афіш з 1816-го, воєнних друків 1905–1945 років.
Особливі фонди розповідають цілі історії. «Єзуїтика» — архів Малопольської провінції Товариства Ісуса 1394–1780 років з листуванням, заповітами, описами майна з Білої Церкви, Фастова, Кременця, Острога. «Тінеціана» — документи Львівського Тінеціанського монастиря. Збірка вірменських рукописів XV–XIX століть, східних манускриптів, колекція князя Йозефа Саби Козебродського з 104 інкунабулами, придбана 1938 року. Тут є книги з бібліотек кардинала Мазаріні, короля Людовіка XV, польського короля Сигізмунда II Августа, навіть гетьмана Івана Мазепи.
Коли береш у руки інкунабулу 1472 року, відчуваєш не просто папір — відчуваєш подих епохи, коли друковане слово тільки народжувалося. Ці книги пережили Реформацію, Контрреформацію, поділи Польщі, світові війни. Вони — свідки того, як знання долало кордони й час.
Цікаві факти про найстарішу бібліотеку України
- У 1608 році бібліотека починалася з навчальних книг для єзуїтських студентів, а сьогодні її фонди перевищують 3 мільйони томів — це більше, ніж у багатьох національних бібліотеках Європи.
- Серед можливих читачів — Богдан Хмельницький; точно відомо, що тут працювали видатні вчені, письменники та священики XVII–XIX століть.
- 1848 року пожежа знищила понад 700 інкунабул, але вцілілі примірники досі вивчають дослідники з усього світу.
- 2008 року фонд рідкісних книг отримав статус національного надбання — це єдиний такий об’єкт серед університетських бібліотек України.
- Бібліотека пережила шведське пограбування 1704 року, дві великі пожежі та нацистську окупацію, але жодного разу не припиняла роботу повністю.
- У фондах є книги з особистих бібліотек французьких королів, польських монархів і навіть українського гетьмана — це унікальний «міст» між культурами.
Як відвідати й що побачити сьогодні
У 2026 році бібліотека відкрита для студентів, науковців та всіх охочих. Щоб потрапити до читальних залів на Драгоманова, 5, потрібен читацький квиток або разовий пропуск. Екскурсії проводять регулярно — студенти УКУ, ЛНУ та гості з інших міст приїжджають подивитися на історичні зали, вітражі та полиці з раритетами. У Дзеркальній залі університету відбуваються презентації нових видань і культурні події.
Для дослідників доступний відділ рідкісних книг — тут можна працювати з оригіналами за попереднім записом. Електронні ресурси, включаючи оцифровані каталоги та нові надходження березня 2026 року, доступні онлайн через сайт бібліотеки. Якщо ви плануєте поїздку до Львова, обов’язково закладіть кілька годин на цю книгозбірню — це не просто бібліотека, а портал у минуле, де кожна полиця розповідає історію.
Порівняно з іншими старими бібліотеками Європи — Бодліанською в Оксфорді (1602) чи Ватиканською — львівська вирізняється саме безперервністю існування на одному місці та багатством «єзуїтського» й монастирського спадку. Вона не просто зберігає книги — вона зберігає пам’ять про те, як українські землі були частиною великої європейської культурної мережі.
Коли заходиш у старовинний читальний зал, де світло падає на дерев’яні столи, а за вікном шумить сучасний Львів, розумієш: ця бібліотека — не реліквія. Вона жива, дихає, чекає наступного читача, який відкриє книгу 1608 року видання або сучасний підручник. І саме в цьому — її найбільша сила. Історія триває, сторінка за сторінкою.
Залишити відповідь