Касетна ракета з ревом злітає з пускової установки, розганяється до шалених швидкостей і на заданій висоті розкривається, немов хижий птах, що скидає пір’я. Замість одного потужного вибуху в повітря виривається ціла зграя дрібних суббоєприпасів — десятки, а то й сотні сталевих елементів, які розлітаються на сотні метрів, перетворюючи велику територію на зону тотального ураження. Для просунутих військових аналітиків це ефективний інструмент площового вогню, а для початківців — загадкова зброя, яка поєднує простоту конструкції з жахливою ефективністю.
На відміну від звичайної ракети з моноблочною бойовою частиною, касетна ракета не покладається на точковий удар. Вона створена для того, щоб накрити велику площу живу силу, легку бронетехніку чи навіть склади одним залпом. Суббоєприпаси падають, стабілізуючись у повітрі парашутами чи стабілізаторами, і вибухають при контакті або з невеликим запізненням. Це робить її страшною не лише під час атаки, але й довго після — через нерозірвані елементи, які перетворюються на міни, що чекають на жертву.
У сучасній війні, особливо в умовах російсько-українського конфлікту, касетна ракета стала символом жорстокості площового ураження. Вона економить ресурси, але платить за це підвищеною загрозою для цивільних. Давайте розберемося, як саме вона влаштована, які види існують і чому ця зброя викликає стільки суперечок.
Як працює касетна ракета: від старту до розсіювання суббоєприпасів
Механізм касетної ракети вражає своєю інженерною витонченістю. Основний корпус — це міцна труба з твердопаливним двигуном, системою наведення та головною бойовою частиною у вигляді циліндричного контейнера. Під час польоту ракета досягає заданої висоти — зазвичай від 200 до 1000 метрів, залежно від типу. Саме тут спрацьовує вишибний заряд: невеликий вибух розкриває контейнер, і суббоєприпаси викидаються назовні.
Кожен суббоєприпас — це міні-бомба вагою від кількох сотень грамів до кількох кілограмів. Вони стабілізуються в польоті за допомогою маленьких парашутів, стрічок чи аеродинамічних пелюсток, щоб падати рівномірно і з правильною орієнтацією. Деякі моделі мають самонаведення на броньовані цілі завдяки інфрачервонним датчикам, інші — прості осколково-фугасні елементи. Після контакту з землею або на певній висоті вони детонують, створюючи комбінацію осколків, ударної хвилі та кумулятивного струменя.
Результати вражають: одна ракета здатна покрити площу розміром з кілька футбольних полів. Для порівняння, звичайний артилерійський снаряд уражає лише десятки квадратних метрів. Саме тому касетні ракети ідеально підходять для РСЗВ — реактивних систем залпового вогню, де один залп з кількох установок перетворює поле бою на пекло. Але ця ефективність має зворотний бік: висока ймовірність того, що 5–40% суббоєприпасів не вибухнуть одразу через дефекти чи м’який ґрунт.
Види касетних ракет: від радянських легенд до сучасних високоточних систем
Світ касетних ракет поділяється на радянсько-російські моделі, які домінують у старших арсеналах, і західні аналоги з вищою точністю та меншим відсотком відмов. Радянські системи, такі як БМ-30 «Смерч», несуть ракети 9М55К з 72 осколково-фугасними елементами 9Н235 — кожен вагою близько 1,5 кг і з радіусом ураження до 15 метрів. Дальність стрільби сягає 70–90 км, а один залп з 12 пускових установок здатен накрити цілий батальйон.
Не менш поширена БМ-27 «Ураган» з 220-мм ракетами 9М27К — тут 30 суббоєприпасів на снаряд, дальність до 35 км. А балістична «Точка-У» з касетною бойовою частиною 9Н123К несе аж 50 елементів 9Н24, розкидаючи їх на відстані до 120 км. Ці ракети прості, дешеві у виробництві, але мають високий рівень відмов — до 30% у старих партіях.
Західні аналоги виглядають інакше. Ракети ATACMS (Army Tactical Missile System) у кассетній версії MGM-140A несуть до 950 суббоєприпасів M74, а модернізовані — 275 елементів при дальності до 300 км. GMLRS M30 для HIMARS і M270 розкидає 404 кумулятивно-осколкових елементи M101. Ці системи точніші завдяки GPS-наведенню, а рівень відмов нижчий завдяки сучасним технологіям самознищення. Україна отримала такі боєприпаси від партнерів і застосовує їх переважно по скупченнях техніки на окупованих територіях.
Останніми роками з’явилися гібридні варіанти: Росія почала оснащувати крилаті ракети Х-101 касетними блоками, а КНДР тестує аналоги «Іскандера» з подібним спорядженням. Кожен тип має свої сильні сторони — від масовості «Смерча» до точності ATACMS.
| Модель ракети | Система | Кількість суббоєприпасів | Дальність, км | Основне призначення |
|---|---|---|---|---|
| 9М55К | БМ-30 «Смерч» | 72 (9Н235) | до 90 | жива сила, легка броня |
| 9М27К | БМ-27 «Ураган» | 30 | до 35 | площове ураження |
| 9Н123К | «Точка-У» | 50 (9Н24) | до 120 | тактичні цілі |
| MGM-140A ATACMS Block 1 | HIMARS / M270 | 950 (M74) | до 165 | аеродроми, ППО |
| M30 GMLRS | HIMARS | 404 (M101) | до 70 | скупчення техніки |
Дані зібрано з відкритих джерел Вікіпедії та військових оглядів. Кожна модель має свої нюанси: радянські ракети простіші, але менш надійні, західні — точніші, але дорожчі.
Історія розвитку: від перших експериментів до сучасних конфліктів
Ідея касетних боєприпасів з’явилася ще під час Другої світової війни. Німці першими застосували SD 2 «Butterfly» — маленькі бомбочки, які розкидалися з літаків і уражали живу силу. Радянський Союз відповів «Хлібним кошиком Молотова» — касетними авіабомбами проти фінських військ у 1939–1940 роках. Після війни технологія розвинулася стрімко: США та СРСР створювали хімічні та осколкові варіанти для масового ураження.
У 1960–1980-х касетні ракети стали стандартом РСЗВ. «Град», «Ураган», «Смерч» — усі вони отримали касетні боєголовки. Захід розробив CBU-97 та ATACMS, які блискуче проявили себе в «Бурі в пустелі» 1991 року, де 32 ракети ATACMS придушили іракську ППО. З того часу зброя еволюціонувала: додали самознищувачі, сенсори наведення, зменшили розмір елементів.
Сьогодні, станом на 2025–2026 роки, касетні ракети продовжують модернізувати. Росія експериментує з касетними варіантами для крилатих ракет Х-32 і Х-101, а Україна ефективно застосовує отримані від союзників боєприпаси для контрбатарейної боротьби.
Касетні ракети в російсько-українській війні: реальність бойового застосування
З перших днів повномасштабного вторгнення 2022 року Росія масово застосовувала касетні ракети. «Смерч» і «Ураган» били по Харкову, Миколаєву, Вугледару. «Точка-У» з касетною частиною вдарила по вокзалу в Краматорську 8 квітня 2022-го, забравши десятки цивільних життів. «Іскандер-М» з касетними елементами регулярно використовували по Одесі, Сумах, Кривому Рогу — удари 2025 року по житлових районах забрали сотні життів.
За даними правозахисних організацій, кількість жертв серед цивільних від російських касетних боєприпасів перевищила 1200 осіб станом на 2025–2026 роки. Багато суббоєприпасів не вибухали одразу, перетворюючись на смертельні пастки у полях, парках і дворах. Україна, зі свого боку, отримала сучасні касетні боєприпаси типу DPICM і ATACMS, але застосовує їх виключно по військових цілях на окупованих територіях, намагаючись мінімізувати ризики для мирного населення.
Ця зброя змінила тактику: росіяни використовують її для терору міст, українські сили — для знищення скупчень техніки та артилерії. Кожен залп «Смерча» економить десятки звичайних снарядів, але залишає після себе довгострокову гуманітарну кризу.
Небезпека для цивільних: чому касетні ракети вважають зброєю проти дітей
Найстрашніше в касетних ракетах — не сам вибух, а його наслідки. Суббоєприпаси, що не розірвалися (dud rate), виглядають як яскраві іграшки: жовті або зелені циліндри, які приваблюють дітей. Вони лежать у траві, на дахах, у садах і чекають. За даними міжнародних організацій, саме діти становлять найбільшу частку жертв від нерозірваних елементів.
Осколки розлітаються на 15–30 метрів від кожного елемента, пробивають легкі укриття і викликають тяжкі поранення. У щільних населених пунктах одна ракета може поранити або вбити сотні людей. Крім того, касетні боєприпаси ускладнюють розмінування після війни — на очищення території йдуть роки.
Цікаві факти
Факт 1: Одна ракета 9М55К «Смерча» розкидає 72 елементи, кожен з яких містить 1,5 кг вибухівки — загальна вага ураження перевищує 100 кг, але розподілена по великій площі.
Факт 2: У 1991 році під час операції «Буря в пустелі» 32 ракети ATACMS з касетними частинами повністю паралізували іракські аеродроми, не втративши жодної.
Факт 3: Деякі сучасні суббоєприпаси мають систему самознищення через 4–48 годин після падіння, але старі радянські моделі такої функції не мають — вони небезпечні десятиліттями.
Факт 4: Росія продовжує виробляти касетні ракети попри міжнародний тиск, а в 2025 році зафіксовано перші випадки їх застосування з крилатих ракет Х-101.
Ці факти підкреслюють, наскільки касетна ракета поєднує геніальність конструкторів і жахливі гуманітарні наслідки. Вона не просто зброя — це інструмент, який змінює обличчя війни назавжди.
Міжнародне право та етика: заборона, яка не зупиняє
Конвенція про касетні боєприпаси 2008 року забороняє їх виробництво, використання та передачу. Понад 120 країн підписали документ, але Росія та Україна до них не належать. Західні країни передають такі боєприпаси Україні з застереженнями: тільки по військових цілях і з фіксацією координат.
Етична дилема очевидна. З одного боку — необхідність оборонятися проти агресора, який не церемониться. З іншого — ризик для власного населення та довгострокові наслідки для землі. Кожна касетна ракета, випущена сьогодні, може забрати життя ще через роки після закінчення бойових дій.
У реаліях 2026 року касетні ракети залишаються частиною арсеналу обох сторін, але їх застосування вимагає максимальної відповідальності. Для цивільних головна порада проста: якщо побачили підозрілий яскравий предмет — не чіпайте, викликайте саперів. Життя дорожче за будь-яку цікавість.
Залишити відповідь