Морозний січневий день 1919 року ожив Софійську площу в Києві тисячами голосів, прапорів і надій. Саме тоді Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка урочисто проголосили Акт Злуки — об’єднання в єдину соборну державу. Ця подія 22 січня стала символом вікової мрії українців про неподільну Україну, яка нарешті злилася воєдино після століть роз’єднання імперськими кордонами.
Акт Злуки УНР з ЗУНР не був лише формальним папером. Він перетворив два державні утворення, народжені в полум’ї революцій і розпаду імперій, на спільний фронт за незалежність. Для початківців це ключовий момент української історії, а для просунутих читачів — глибокий приклад, як політичні амбіції, військові реалії та культурні відмінності вплинули на реалізацію соборності. Сьогодні цей акт надихає як нагадування, що єдність завжди перемагає розбрат.
Універсал Директорії, зачитаний того дня, проголосив: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України». Ці слова відлунюють і зараз, коли Україна знову бореться за свою цілісність. Акт став не просто історичною датою, а фундаментом для сучасного Дня Соборності, що підкреслює: українські землі — це одне ціле, незалежно від кордонів чи викликів.
Історичний фон: народження двох українських республік
Революційні вихори 1917–1918 років розбудили національну свідомість по обидва боки Збруча. На сході, в Наддніпрянщині, Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку Четвертим Універсалом 22 січня 1918 року. Це було бурхливе народження держави серед хаосу Першої світової, повстання проти гетьманату Скоропадського і приходу Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою. УНР боролася з більшовиками, внутрішніми соціальними конфліктами та прагнула соціалістичних реформ, що відображало революційний дух часу.
На заході, в Галичині, Буковині та Закарпатті, розпад Австро-Угорської імперії дав поштовх до листопада 1918-го. 1 листопада українці Львова підняли жовто-блакитний прапор і проголосили Західноукраїнську Народну Республіку. Тут влада формувалася через Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. ЗУНР мала більш організовану структуру, парламентський досвід від австрійської монархії та сильну національну армію — Українських Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця. Галичани акцентували на територіальному захисті від польських претензій, що робило їхню республіку більш дисциплінованою і менш соціалістичною порівняно зі східними побратимами.
Ці дві держави, хоч і говорили однією мовою та мріяли про свободу, різнилися ментально. Наддніпрянці жили в атмосфері революційного ентузіазму та класової боротьби, тоді як галичани несли досвід європейського самоврядування. Саме ця різниця стала основою для майбутніх викликів, але й для неймовірної сили, коли вони вирішили з’єднатися.
Шлях до злуки: від Фастова до Станіславова
Ідея об’єднання витала в повітрі ще з осені 1918-го. Галицькі лідери бачили в УНР природного союзника проти спільних ворогів. 1 грудня 1918 року у Фастові представники обох республік підписали передвступний договір. З боку ЗУНР його скріпили Дмитро Левицький та Лонгин Цегельський, а від Директорії УНР — Олександр Андрієвський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра і Федір Швець. Документ заклав основу для повного злиття в єдину суверенну державу.
3 січня 1919 року Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславові (сучасному Івано-Франківську) одностайно ратифікувала угоду. Президент Ради Євген Петрушевич підкреслив: «По лінії з’єднання не було між нами двох думок». Делегація з 36 галичан вирушила до Києва, щоб завершити процес. Це був момент, коли мрії почали набирати реальних обрисів, попри війну, яка вже палала на західних кордонах.
Переговори не були простими. Вони відбувалися на тлі польсько-української війни та більшовицького наступу. Але спільна мета — соборна Україна — переважала всі перешкоди. Делегацію ЗУНР очолив Лев Бачинський, а до неї увійшли яскраві постаті, як Василь Стефаник і Андрій Шмігельський.
22 січня 1919 року: урочисте проголошення на Софійській площі
Погожий морозний день перетворив Київ на свято національної єдності. Софійська площа сяяла жовто-блакитними прапорами, транспарантами і портретами Тараса Шевченка. Тисячі киян, військо, духовенство та гості заповнили майдан. О 12 годині пролунав гімн, а над колонами залунав вигук «Слава!». Хресна хода вийшла з Софійського собору на чолі з єпископами Агапітом, Георгійом та іншими.
Лонгин Цегельський, міністр закордонних справ ЗУНР, зачитав ухвалу Української Національної Ради. Потім член Директорії Федір Швець проголосив Універсал: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».
Голова Директорії Володимир Винниченко виголосив промову, а парад Січових Стрільців під проводом Євгена Коновальця став яскравим акцентом. Церемонію організував артист Микола Садовський. Наступного дня, 23 січня, Трудовий конгрес України майже одностайно ратифікував Акт. ЗУНР отримала статус Західної області Української Народної Республіки (ЗОУНР) з гарантованою автономією.
Політичні та практичні реалії об’єднання
Акт Злуки не зупинився на символі. Закон від 28 січня 1919 року передбачав входження Євгена Петрушевича до Директорії, а Лонгина Цегельського — на посаду першого заступника міністра закордонних справ. Державним гербом став тризуб. Установчі збори мали остаточно оформити єдину владу. Однак війна диктувала свої правила: ЗОУНР зберігала певну автономію в адміністрації та армії, щоб ефективно протистояти польській агресії.
Об’єднані сили мали стати потужним щитом. Галицька армія принесла дисципліну, а наддніпрянські частини — чисельність. Але реальність виявилася жорстокою. Політичні розбіжності — соціалізм на сході проти більш консервативного підходу на заході — створювали тертя. Ментальні відмінності, накопичені роками під різними імперіями, теж давалися взнаки.
| Аспект | УНР (Наддніпрянщина) | ЗУНР (Галичина та інші) |
|---|---|---|
| Політична орієнтація | Соціал-демократична, революційна | Парламентська, національно-демократична |
| Армія | Революційні загони, менш дисципліновані | Січові Стрільці, висока організованість |
| Головний ворог | Більшовики та внутрішні конфлікти | Польська інтервенція |
| Статус після злуки | Центральна влада Директорії | Автономна ЗОУНР |
Дані таблиці базуються на історичних документах того періоду. Ця порівняльна картина показує, як єдність поєднувала сильні сторони, але вимагала компромісів.
Виклики, що випробували соборність на міцність
Незважаючи на ентузіазм, повна інтеграція не відбулася. Війна з поляками, більшовиками та денікінцями розпорошувала сили. У листопаді 1919-го галицька армія уклала угоду з Добровольчою армією Денікіна, що стало ударом. Наприкінці грудня 1919 року уряд ЗУНР під керівництвом Петрушевича в односторонньому порядку денонсував Акт як протест проти переговорів УНР з Польщею. Це було болісне рішення, продиктоване прагненням врятувати західні землі.
Акт Злуки залишився символом, але не втратив сили. Він довів: українці здатні на велике, навіть у найтемніші часи. Політичні розбіжності та зовнішні загрози стали уроком, що єдність потребує не лише слів, а й постійної роботи над спільними цілями.
Цікаві факти про Акт Злуки
- Символічний герб: Після злуки тризуб став єдиним державним символом для всієї України, замінивши галицького лева в ЗОУНР. Це був потужний жест єдності ідентичності.
- Церемоніальний розмах: Організатори прикрасили площу так, що навіть іноземні дипломати відзначили атмосферу справжнього національного свята. Парад Січових Стрільців під Коновальцем став легендою.
- Жіночий внесок: Серед делегатів і учасників були активні жінки, які підтримували національний рух, — нагадування, що соборність творилася всіма.
- Мовна єдність: Універсал писали староукраїнським правописом, що підкреслювало культурну спадщину, спільну для обох республік.
- Натхнення для майбутнього: Акт став прототипом для «Живого ланцюга» 1990 року, коли три мільйони українців з’єдналися руками від Києва до Львова.
Ці деталі роблять історію живою і близькою, показуючи, як один день змінив уявлення про українську державність.
Спадщина Акту Злуки в сучасній Україні
Сьогодні Акт Злуки — це не лише сторінка підручника. Він став офіційним Днем Соборності України з 1999 року. У 1990-му «Живий ланцюг» повторив дух 1919-го, з’єднавши схід і захід у людському ланцюзі надії. У часи сучасних випробувань ця подія нагадує: соборність — це не тільки території, а й серця, готові стояти пліч-о-пліч.
Для просунутих читачів важливо бачити в Акті урок стратегії: єдність перемагає, коли долаються внутрішні бар’єри. Для початківців це просто красива історія про те, як українці сказали світу — ми єдині. І ця правда продовжує жити в кожному, хто пишається своєю країною.
Кожен крок до єдності, зроблений у 1919-му, відлунює сьогодні сильніше, ніж будь-коли. Акт Злуки УНР з ЗУНР лишається вічним свідченням: коли українці зливаються воєдино, народжується щось незламне.
Залишити відповідь