Митрополит Епіфаній, предстоятель Православної Церкви України, не має біологічних дітей. Як чернець він дав обітницю безшлюбності ще в молодому віці, і вся його турбота спрямована на духовну родину — тисячі вірян, які шукають підтримки в складні часи. Та тема дітей для нього не абстрактна. Вона починається з власного непростого дитинства без батька, проходить через хрещення багатодітних сімей і досягає сьогодення, коли церква стає опорою для сиріт війни. Ця історія поєднує особисте й загальне, роблячи митрополита близьким для батьків і молодих родин по всій Україні.
Сергій Думенко, майбутній Епіфаній, народився 3 лютого 1979 року в селі Вовкове на Одещині. Дитинство і шкільні роки минули в Старій Жадові на Буковині. Батько Петро Думенко покинув сім’ю, коли синові виповнився лише місяць. Мати Віра Богданюк разом із дідом і бабою виростила хлопця в атмосфері любові, праці та тихої віри. Він ріс серйозним не по літах, постійно сидів із книжками, допомагав по господарству, а ночами вчив уроки. Бабуся вперше привела його до церкви, і саме там зародилося те глибоке покликання, яке згодом визначило весь його шлях.
Таке раннє знайомство з втратою і водночас з теплом родини сформувало в ньому особливе розуміння батьківства. Не біологічного, а духовного. Сьогодні, коли батьки звертаються до нього з питаннями виховання, Епіфаній говорить про дітей як про Божий дар — джерело радості, відповідальності й вічної надії. Його слова резонують особливо сильно в часи, коли війна забирає в українських малюків спокійне дитинство.
Непросте дитинство без батька: як воно вплинуло на майбутнього митрополита
Мати Епіфанія Віра Богданюк у спогадах завжди підкреслює: син ріс без нарікань, з книжкою в руках і мрією про щось більше. Батько пішов, коли Сергійко був немовлям, і хлопець ніколи не вимовляв слова «тато». Другий шлюб матері, коли синові виповнилося дванадцять, подарував йому двох молодших братів. Але перші роки сформували в ньому стійкість і глибоку емпатію до тих, хто росте без повної родини.
Сусіди згадують його як тиху, зосереджену дитину, яка не бігала грати в футбол, а читала біля корови чи допомагала дідусеві. Церква стала для нього другим домом. Саме там, у радянські часи, коли віра була під забороною, бабуся та дідусь таємно хрестили онука й передавали йому духовні книжки. Цей досвід пізніше допоміг Епіфанію зрозуміти, як важливо для дитини відчувати підтримку старших, навіть коли біологічні батьки не поруч.
Сьогодні митрополит часто наголошує: батьки й діти несуть взаємну відповідальність. Діти мають шанувати батьків, а батьки — не дратувати дітей, виховуючи їх у любові та страху Божому. Ця думка, взята з Святого Письма, звучить у його проповідях особливо щиро, бо походить із власного досвіду. Він знає, як відсутність одного з батьків може сформувати характер, і тому завжди говорить про важливість повноцінної родини, де панує злагода.
Чернечий шлях і обітниця: чому Епіфаній обрав духовне батьківство замість біологічного
У 2007 році Сергій Думенко прийняв чернечий постриг з іменем Епіфаній. Обітниця безшлюбності стала свідомим вибором — віддати життя служінню Богові й людям. Для багатьох це звучить як жертва, але сам митрополит бачить у цьому свободу. Він став духовним батьком для цілої церкви, а через неї — для тисяч дітей, які приходять на хрещення, катехизацію чи просто шукають поради.
У православній традиції чернець — це той, хто молиться за всіх, як батько за своїх дітей. Епіфаній живе саме так. Його щоденна праця включає зустрічі з родинами, благословення молодих батьків, підтримку багатодітних сімей. Він не просто формально виконує обряди — він по-справжньому переймається долею кожної дитини, яку хрестить чи за яку молиться.
Такий вибір не робить його далеким від реалій родинного життя. Навпаки. Митрополит глибоко вивчає сучасні виклики: як виховувати дітей у цифровому світі, як зберегти віру в родині, де обоє батьків працюють, як допомогти підліткам знайти себе. Його настанови прості й людяні: любов без умов, присутність, спільна молитва за столом.
Хрещення дев’яти дітей родини Родікових: перше велике таїнство предстоятеля
8 лютого 2019 року, незабаром після обрання Предстоятелем, митрополит Епіфаній звершив таїнство Хрещення й Миропомазання над дев’ятьма дітьми родини Родікових. Сім’я переселенців із Макіївки — п’ятеро рідних і семеро прийомних дітей — стала для нього символом справжньої любові. Батьки Володимир і Діана ніколи не ділили дітей на «своїх» і «чужих». У їхньому домі панувала тепла, гамірна атмосфера, де кожен відчував себе потрібним.
Це хрещення стало знаковим. Воно показало, що ПЦУ готова підтримувати великі родини, особливо ті, які пережили переїзд через війну на Донбасі ще в 2014 році. Митрополит особисто спілкувався з батьками, благословляв дітей, і в очах присутніх було видно щиру радість. Родина Родікових стала прикладом того, як церква може стати частиною родинного шляху.
На жаль, у 2021 році батьки померли від коронавірусу. Київська єпархія ПЦУ відразу створила благодійний фонд і взяла під опіку тринадцятьох дітей. Епіфаній особисто стежив за тим, щоб ніхто не залишився без допомоги. Цей кейс — не просто допомога, а живий приклад духовного батьківства в дії.
Погляди митрополита на роль батьків і дітей у сучасній родині
Епіфаній часто повторює слова зі Святого Письма: «Діти — це спадщина від Господа». Він пояснює, що дитина — не тягар, а благословення, яке вчить батьків терпінню, жертовності й справжній любові. У його зверненнях до матерів і батьків звучить заклик не відкладати розмову з дитиною на «потім», бо слова, які не сказані сьогодні, можуть ніколи не прозвучати.
Для початківців у вірі він пояснює просто: хрещення — це не формальність, а вступ до великої церковної родини. Для просунутих — глибокий аналіз, як поєднувати традиційне виховання з сучасними реаліями. Митрополит наголошує на важливості спільних родинних традицій: молитви перед їжею, читання Євангелія, спільні свята. Саме так формується сильна особистість, здатна протистояти викликам.
Він також говорить про взаємну відповідальність. Діти мають поважати батьків, а батьки — не провокувати дітей на гнів. Ця рівновага, на його думку, є основою здорового суспільства.
Діти війни: як ПЦУ підтримує сиріт і родини в часи випробувань
З початку повномасштабного вторгнення Епіфаній неодноразово називав українських дітей «дітьми війни». Війна забрала в них спокій, домівки, а в багатьох — батьків. Митрополит закликає молитися за сиріт, допомагати їм знаходити нові родини й повертати віру в майбутнє. У 2025 році він зустрівся з керівником Державної служби у справах дітей, щоб координувати спільні проєкти підтримки.
Церква організовує недільні школи, табори, психологічну допомогу. Епіфаній відвідує дітей захисників, благословляє їх і нагадує: церква — це дім, де завжди чекають. Його слова про те, що Росія позбавила українських дітей мирного дитинства, стали потужним нагадуванням про відповідальність кожного дорослого.
Цікаві факти про Епіфанія та дітей
- Перше хрещення як Предстоятеля — одразу дев’ятьох дітей багатодітної родини. Це стало символом турботи ПЦУ про великі сім’ї.
- Власне дитинство без батька сформувало в митрополита глибоке розуміння, як важливо для дитини відчувати стабільність і любов старших.
- Опіка над сиротами — після трагедії родини Родікових церква створила спеціальний фонд і продовжує підтримувати дітей навіть сьогодні.
- Звернення до матерів — у День матері Епіфаній завжди підкреслює, що материнська любов тримає Україну, а батьки мають бути прикладом віри.
- Молитва за дітей війни — щороку він закликає всю церкву молитися за сиріт, щоб кожен малюк знайшов тепло нової родини.
Ці факти показують, що духовне батьківство митрополита — це не слова, а щоденні конкретні дії.
Практичні кейси підтримки сімей у ПЦУ: як це працює на місцях
Окрім гучних історій, церква щодня працює з родинами. Недільні школи навчають дітей основ віри через ігри та розмови. Багатодітні сім’ї отримують матеріальну й духовну допомогу. Під час війни парафії організовують евакуацію, табори для дітей захисників і психологічну підтримку.
Один із яскравих прикладів — відкриття недільних шкіл у звільнених територіях, де діти повертаються до нормального життя. Епіфаній підкреслює: церква не замінює державу, але доповнює її, даруючи те, чого не купиш за гроші — відчуття приналежності до великої люблячої родини.
Для батьків-початківців митрополит радить починати з малого: спільної молитви ввечері, розмови про Бога під час прогулянки. Для досвідчених — глибше вивчення традицій, участь у таїнствах разом із дітьми. Кожен крок наближає родину до справжнього щастя.
Сьогодні, коли Україна проходить через важкі випробування, турбота Епіфанія про дітей залишається стабільним маяком. Його серце, що колись зростало в тиші буковинського села, тепер обіймає всю країну. І в кожній дитині, яку хрестять у храмах ПЦУ, оживає надія на мирне, щасливе майбутнє.
Залишити відповідь