Армія Ірану сьогодні — це не просто збройні сили однієї країни. Це складна, багаторівнева система, що поєднує класичну територіальну оборону з ідеологічною гвардією, масовою мобілізацією та власним виробництвом ракет і дронів. За даними Global Firepower на 2026 рік вона посідає 16-те місце у світі з індексом 0,3199, маючи близько 610 тисяч активного особового складу і ще 350 тисяч резервістів. Разом із парамілітарними формуваннями потенціал сягає понад мільйон людей. Саме ця комбінація чисельності, географії та асиметричних засобів робить іранську військову машину однією з найпомітніших на Близькому Сході.
Верховним головнокомандувачем залишається духовний лідер країни. Під ним діє Генеральний штаб, який координує дві паралельні армії — регулярну Артеш і Корпус вартових Ісламської революції (КВІР, або Сепах). Така подвійність народилася не випадково. Після 1979 року нова влада не довіряла старій імперській армії і створила власну, ідеологічно віддану силу. Сьогодні ці дві структури співіснують, іноді конкурують за ресурси, але разом формують єдину систему стримування.
Від імперських коренів до революційної трансформації
Сучасна армія Ірану виростає з глибокої історії. Вже за часів Ахеменідів існували професійні війська з піхотою, кіннотою та легендарною гвардією «Безсмертних». У XX столітті Реза Шах у 1921–1925 роках об’єднав розрізнені формування — козацьку бригаду, жандармерію та інші частини — в єдину національну армію. Він розділив країну на п’ять військових округів і почав системну модернізацію.
За Мохаммеда Рези Пахлаві армія перетворилася на одну з найсильніших у регіоні. Закуповувалися американські танки, винищувачі F-14 Tomcat, F-4 Phantom і вертольоти. До 1979 року Імператорська іранська армія вважалася п’ятою за потужністю у світі. Проте революція зруйнувала цю конструкцію. Масові дезертирства, чистки офіцерського корпусу і санкції залишили регулярні війська в стані глибокої кризи саме напередодні ірано-іракської війни.
Війна 1980–1988 років стала важким, але формуючим досвідом. Артеш і новостворений КВІР воювали пліч-о-пліч, часто в умовах гострої нестачі техніки та боєприпасів. Саме тоді заклали основи сучасної доктрини — опора на масовість, самопожертву, ракетні системи і партизанські методи. Після війни регулярна армія зосередилася на обороні території, а КВІР отримав пріоритет у стратегічних напрямках: ракети, дрони, зовнішні операції.
Подвійна структура: Артеш і Корпус вартових
Артеш — це класичні збройні сили. У 2026 році їхня чисельність оцінюється приблизно в 420 тисяч осіб. Сухопутні війська налічують близько 350 тисяч (з них понад 220 тисяч — призовники), ВМС — 18 тисяч, ВПС — 37 тисяч, сили протиповітряної оборони — 15 тисяч. Їхнє головне завдання — захист кордонів і територіальної цілісності.
КВІР налічує близько 190 тисяч професійних військових. У його складі власні сухопутні війська, флот, аерокосмічні сили (які контролюють ракетну програму) і елітний Корпус «Кудс» для операцій за кордоном. Парамілітарне ополчення «Басідж» підпорядковане КВІР і може мобілізувати сотні тисяч людей. Ця структура має сильніший політичний вплив і отримує більшу частку бюджету.
Різниця відчутна. Артеш володіє основною важкою технікою, але страждає від застарілого обладнання і меншого фінансування. КВІР легший, гнучкіший і ідеологічно заряджений. Він контролює найнебезпечніші інструменти — балістичні ракети і ударні дрони. Конкуренція між двома структурами існує, особливо в розподілі ресурсів, проте в критичні моменти вони діють спільно під єдиним командуванням.
| Параметр | Артеш | КВІР |
|---|---|---|
| Чисельність | ≈ 420 000 | ≈ 190 000 |
| Основна роль | Територіальна оборона | Захист режиму, ракети, зовнішні операції |
| Техніка | Важка бронетехніка, основні аеродроми | Ракети, дрони, швидкі катери |
| Бюджетний пріоритет | Нижчий | Вищий |
Дані зведені на основі оцінок IISS та відкритих військових оглядів 2025–2026 років.
Сухопутні війська та бронетехніка
Сухопутні війська Артеш — найбільший компонент. Вони організовані навколо регіональних корпусів і включають танкові, механізовані, піхотні та спеціальні бригади. На озброєнні перебуває понад 1500 основних бойових танків. Серед них модернізовані Т-72S (близько 480 одиниць), Safir-74 на базі Т-55/Type 59 (близько 540), американські M60A1 (близько 150), британські Chieftain і власні розробки Zulfiqar і Karrar.
Бойові машини піхоти налічують понад 600 одиниць (переважно БМП-1 і БМП-2), бронетранспортери — понад 640. Артилерія потужна: понад 2000 буксированих гаубиць, близько 300 самохідних установок і майже 1500 реактивних систем залпового вогню. Ця маса техніки компенсує відсутність сучасних західних систем. Більшість парку — радянські, американські зразки часів шаха або місцеві модернізації. Підтримка боєздатності ускладнена санкціями, тому Іран активно розвиває власну промисловість.
Спеціальні сили Артеш, зокрема 65-та повітрянодесантна бригада, мають досвід участі в операціях у Сирії. Вони діють як швидкі підрозділи реагування. Географія країни — гори, пустелі, довгі кордони — сприяє оборонній доктрині. Будь-який противник зіткнеться з розтягнутими комунікаціями і необхідністю контролювати величезну територію.
Повітряні сили та протиповітряна оборона
Повітряні сили залишаються найслабшою ланкою. Парк налічує близько 550 літальних апаратів, з яких бойових — менше 200. Основу складають застарілі F-14 Tomcat, F-4 Phantom, F-5 і обмежена кількість МіГ-29. Власні розробки, такі як Kowsar, з’являються повільно. Вертолітний парк включає модернізовані AH-1 Cobra і транспортні машини.
Сили ППО виділені в окремий вид і налічують близько 15 тисяч осіб. Вони поєднують радянські системи С-200, місцеві розробки і радари. Санкції змусили Іран розвивати мережеву оборону з акцентом на мобільність і масовість. У конфліктах 2025–2026 років саме авіація і ППО зазнали найбільших втрат, тоді як сухопутні війська залишилися відносно неушкодженими.
Військово-морські сили
Флот розділений між Артеш і КВІР. Регулярні ВМС мають близько 18 тисяч осіб, кілька фрегатів класу Alvand, корветів і підводних човнів (близько 25, переважно малого класу). Головний акцент — захист Перської затоки і Ормузької протоки. КВІР-флот спеціалізується на швидких катерах, мінуванні і асиметричних атаках. Тактика «роїв» катерів і берегових ракет залишається ключовим елементом стримування.
У 2026 році під час активних бойових дій флот зазнав відчутних втрат, зокрема кількох надводних кораблів. Проте Іран продовжує будувати власні підводні човни і катери, компенсуючи кількістю і несподіваністю.
Ракетна програма і дрони — справжня ударна сила
Саме ракети і безпілотники роблять армію Ірану небезпечною далеко за межами кордонів. До конфліктів 2025–2026 років арсенал балістичних ракет оцінювався в 2500–3000 одиниць. Серед основних систем — Shahab-3, Sejjil-2 (твердопаливна, дальність до 2000 км), Emad, Fateh-серія, Khorramshahr і гіперзвукові розробки типу Fattah. Багато ракет розміщені в підземних базах і на мобільних пускових установках.
Дрони стали другим стовпом. Shahed-136 і його модифікації довели свою ефективність у масових атаках. Виробництво відновлюється швидко навіть після ударів по заводах. У поєднанні з крилатими ракетами і береговими комплексами це створює багаторівневу систему удару, здатну перевантажувати протиракетну оборону противника.
Цікаві факти про армію Ірану
- Іран — одна з небагатьох країн, що має дві повноцінні армії з окремими видами військ, флотом і авіацією.
- Близько 60 % сухопутних військ Артеш — призовники, які служать 18–21 місяць.
- Після революції жінкам дозволили служити лише з 2023 року, і їхня кількість поки невелика.
- Власне танкове виробництво (Zulfiqar, Karrar) розвивається під санкціями вже понад двадцять років.
- Корпус «Кудс» має досвід координації проксі-сил у кількох країнах регіону одночасно.
Доктрина, стратегія і сучасні виклики
Іранська військова доктрина — оборонна з елементами активного стримування. Країна не прагне класичної перемоги над сильнішим противником у відкритому полі. Натомість вона робить ставку на високу ціну будь-якої агресії: ракетні удари по базах і містах, блокування Ормузької протоки, використання проксі-сил і масова мобілізація. Географія працює на захисників — гори Загросу, пустелі і довгі берегові лінії ускладнюють наступ.
Санкції змусили розвивати власну промисловість. Сьогодні Іран виробляє танки, ракети, дрони, радіолокаційні станції і навіть деякі літаки. Це не завжди найсучасніші зразки, але вони масові і відносно дешеві. Бюджет оборони коливається, за різними оцінками, від 7 до 10 мільярдів доларів на рік, що значно менше, ніж у регіональних суперників з доступом до західної техніки.
Після ударів 2025–2026 років іранська сторона швидко відновлює виробництво ракет і дронів. Оцінки показують, що навіть за часткового руйнування заводів темпи випуску залишаються високими. Це свідчить про глибоку розосередженість промисловості і наявність запасів компонентів.
Армія Ірану — це живий організм, що адаптується під тиском. Вона не володіє найсучаснішими винищувачами п’ятого покоління чи авіаносцями, але компенсує це чисельністю, ракетним арсеналом, географією і політичною волею. Подвійна структура створює внутрішню напругу, проте одночасно ускладнює будь-яку спробу зовнішнього контролю чи швидкого розгрому. У найближчі роки саме здатність швидко відновлювати ракети і дрони, а також зберігати боєздатність сухопутних військ визначатиме місце Ірану в регіональній військовій ієрархії.
