Роман Клімкович народився 23 квітня 1989 року у Львові і з перших днів повномасштабного вторгнення став одним із тих, хто без вагань повернувся на Батьківщину, щоб стати до лав захисників. Двоюрідний брат відомої співачки Ірини Федишин, син керівника празького українського культурного колективу «Родина» Йосипа Климковича, він виріс у Чехії, але серце завжди тягнулося до України. У 33 роки Роман загинув 9 лютого 2023 року в районі Красної Гори на Донеччині, захищаючи кожний метр рідної землі. Його позивний «Чех» став символом єдності діаспори та материкової України в боротьбі за свободу.
Його шлях від хлопчика, який малював у львівській школі, до гранатометника штурмової роти 710-ї окремої бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту — це історія про глибоку любов до Батьківщини, яка не згасла навіть за кордоном. Роман не просто воював — він живив собою той вогонь, який запалювали його рідні в Празі через пісні, танці та традиції. Сьогодні його пам’ять живе в концертах, спогадах побратимів і серцях мільйонів українців, які бачать у ньому втілення непереможного духу.
Життя Романа Климковича — це не просто біографія одного воїна. Це історія цілої родини, яка несла українську культуру крізь десятиліття еміграції, а коли прийшов час — віддала найдорожче. Його рішення повернутися в Україну в перші дні війни стало для багатьох прикладом справжньої мужності, а трагічна загибель під Соледаром нагадує, якою ціною дається кожен день миру.
Дитинство у Львові та переїзд до Праги
Маленький Роман ріс у Львові, де кожен двір дихав історією, а повітря наповнювалося ароматом кав’ярень і мелодіями старовинних вуличок. До третього класу він встиг відчути смак рідного міста: малював, займався спортом і мріяв про велике майбутнє. Складні 1990-ті змусили родину шукати кращої долі за кордоном. Коли Романові виповнилося 12 років, батьки вирішили переїхати до Чехії. Для хлопця це стало переломним моментом — з львівських вулиць він опинився в зовсім іншому світі Праги.
У Празі Роман швидко адаптувався. Закінчив місцеву школу, опанував перукарську майстерність, хоч і не зробив її основною справою. Працював у охоронній службі, іноді підробляв кельнером. Але навіть серед чеських краєвидів і стабільного життя його не полишала туга за Україною. Батько Йосип Климкович, очільник творчого колективу «Родина», що вже майже два десятиліття популяризує українську культуру в Празі, виховував у синові любов до Бога і Батьківщини. Ці слова Роман пізніше нагадає батькові, коли той не відразу зрозуміє рішення сина йти на війну.
Родинна атмосфера в Празі була пронизана Україною: пісні, танці, традиції. «Родина» збирала навколо себе діаспору, створювала мости між поколіннями. Роман ріс у цьому середовищі, де кожне свято ставало маленьким святом України далеко від дому. Саме ця культурна основа сформувала в ньому ту внутрішню силу, яка згодом приведе його назад.
Повернення до Львова напередодні війни
Перед повномасштабним вторгненням Роман відчув, що час повертатися. Він приїхав до Львова, працював водієм таксі, а потім разом з дядьком у автомайстерні. Тут, на рідній землі, він зустрів дівчину, з якою планував створити сім’ю. Весілля мало відбутися влітку 2023 року. Роман мріяв про щасливе життя, повне тепла і простих радощів — саме те, про що мріють мільйони українців.
Але 24 лютого 2022 року все змінилося. Роман не вагався жодної хвилини. Разом із троюрідним братом вони пішли до військкомату і записалися добровольцями. «Ми йдемо захищати Україну. Хто ж, як не ми?» — ці слова стали девізом його останнього вибору. З березня 2022 року він уже служив у 710-й окремій бригаді, а з липня долучився до штурмової роти. Без попереднього армійського досвіду Роман швидко став надійним гранатометником, завдяки своїй фізичній підготовці та характеру.
Його повернення стало частиною більшої хвилі — українців з діаспори, які кинули все і стали на захист. Побратими згадували Романа як розумного, фізично сильного бійця, який у бліндажах міг раптом відвернутися, щоб витерти сльози, але ніколи не скаржився.
Служба на фронті та позивний «Чех»
На передовій Роман Климкович став відомим під позивним «Чех» — нагадування про роки, прожиті в Чехії, і водночас символ єдності. Він боронив Донеччину, брав участь у запеклих боях за Красну Гору. Сотня українських воїнів три доби тримала позиції проти вісім разів чисельнішої сили ворога, зокрема вагнерівців. Роман не розповідав рідним про тяжкість боїв. Навіть коли його відпустили на 10 днів додому, він відвідав бабусю, потім Ірину Федишин, і жодним словом не обмовився про пекло, яке залишалося позаду.
Побратим Володимир Швигл згадував: «На мене й досі набігає така тривога і сум, коли згадую про Ромчика. Часто десь в бліндажі відвертаюсь від хлопців, витираючи сльози… Він був розумним чоловіком і мав дуже гарну фізичну підготовку». Роман завжди прагнув підтримати оточення — купував солодощі товаришам, влаштовував шашлики, допомагав усім, хто потребував. Добрий і щирий, він залишався таким навіть під обстрілами.
9 лютого 2023 року під час ворожого обстрілу під Соледаром ракета влучила біля будинку, де перебували військові. Роман загинув на місці. Побратими втратили з ним зв’язок і візуальний контакт. Територія опинилася під окупацією, і понад два роки тіло героя вважали зниклим безвісти. Згодом суд офіційно визнав його загиблим. Родина досі не може поховати Романа, але продовжує пошуки, тримаючи в серці його світлу пам’ять.
Зв’язок з Іриною Федишин та родинна підтримка
Ірина Федишин, двоюрідна сестра Романа, пережила його втрату особливо болісно. «Ромчику, братику, пишу цей пост, сльози заливають, я не вірю! Ми нещодавно бачилися, тебе відпустили на 10 днів додому. Ти одразу відвідав нашу бабусю. Потім ти прийшов до мене в гості і розповідав про війну. Ти був сповнений сил, енергії навіть словом не обмовився, що там тяжко», — написала співачка в перші дні після трагедії. Роман пишався успіхами сестри, а вона — його подвигом.
Останнє спільне фото зробили після одного з її концертів. Ірина пообіцяла, що майбутні благодійні виступи проходитимуть на згадку про брата. Батько Романа, Йосип Климкович, разом із колективом «Родина» організував у Празі концерт пам’яті сина 28 травня 2023 року. Зібрані кошти пішли на допомогу 710-й бригаді. Родина завжди підтримувала Романа — від спорядження до позашляховика для підрозділу.
Ця родинна єдність — від Праги до Львова — показує, як українська діаспора стає частиною спільної боротьби. Роман став мостом між двома світами, який не зруйнувати навіть війні.
Цікаві факти про Романа Клімковича
- Позивний «Чех» — не просто прізвисько, а відображення 20 років життя в Чехії. Він носив його з гордістю, нагадуючи всім, що українці скрізь залишаються українцями.
- З дитинства Роман захоплювався малюванням і спортом. Ці хобі допомогли йому швидко адаптуватися на фронті та підтримувати бойовий дух побратимів.
- Перед війною він працював водієм таксі у Львові — знав кожну вуличку рідного міста, яке згодом захищав на передовій.
- Роман планував весілля на літо 2023 року. Його мрія про сім’ю залишилася в серцях близьких як символ того світлого майбутнього, за яке він воював.
- Його батько Йосип Климкович через колектив «Родина» вже понад 20 років популяризує українську культуру в Празі — від пісень до народних традицій. Син продовжив цю справу зброєю в руках.
- Навіть на фронті Роман знаходив час допомагати: купував солодощі, організовував шашлики. Побратими досі згадують його щирість і тепло.
Ці деталі роблять портрет Романа живим — не просто герой, а людина з мріями, талантами і великим серцем.
Спадщина та пам’ять про героя
Понад два роки після загибелі Романа Климковича його ім’я лунає на концертах у Празі, у спогадах рідних і в розмовах побратимів. Львівська обласна адміністрація та громадськість неодноразово вшановували його пам’ять. Концерти пам’яті, благодійні акції — усе це продовжує справу, яку він захищав. Ірина Федишин регулярно згадує брата у своїх виступах і дописах, перетворюючи біль на силу для допомоги іншим захисникам.
Роман став частиною тисяч історій про українців, які повернулися з діаспори. Його шлях показує, що кордони не стирають ідентичність. Навпаки — вони загострюють почуття приналежності. Сьогодні, коли територія, де загинув Роман, все ще окупована, його історія нагадує: боротьба триває, доки не повернуть кожного героя додому.
Його життя — як та українська пісня, яку співали в «Родині» в Празі: сильна, щира і незламна. Вона звучить і сьогодні, надихаючи нових захисників і тих, хто чекає перемоги вдома.
| Дата | Подія |
|---|---|
| 23 квітня 1989 | Народження у Львові |
| Близько 2001 | Переїзд до Праги у 12 років |
| Лютий 2022 | Повернення до України перед повномасштабним вторгненням |
| Березень 2022 | Початок служби в 710-й бригаді |
| Липень 2022 | Перехід до штурмової роти |
| 9 лютого 2023 | Загибель під Красною Горою на Донеччині |
Дані зібрано з відкритих джерел, зокрема Memorial.UA та свідчень рідних.
Кожна згадка про Романа Климковича — це нагадування про те, що герої не йдуть, вони залишаються в наших серцях і в історії України. Його шлях від Праги до Донеччини став мостом, який з’єднав діаспору з фронтом, а мрії про щасливе майбутнє — з реальністю жертовної боротьби. І поки ми пам’ятаємо, доти живе його дух — непереможний, щирий і вічно український.
Залишити відповідь